Твої порцелянові лялечки, під склом похололі метелики.
Засохлі рослини у вазочках, неонові зорі під стелею.
Коти твої сонні, кастровані. Блокноти, розписані планами.
Розмови з чужими дозовані – не варто ділитися ранами…
Стабільна твоя економіка. Стерильна твоя анатомія.
І тільки від личка ще юного вже віє всесвітньою втомою.
І тільки всі звички неправильні тобою із коренем вирвані.
Ти кажеш: «Так хочу любові я». Ти кажеш: «Я хочу, повір мені…»
І от він приносить всі довідки і небом завірені дозволи.
А ти все ж присвоюєш домен і… не відмовляєш у доступі.
І ти запускаєш на мить якусь у води свого несвідомого.
І Блока цитуєш у пристрасті, і всує гукаєш ім’я Його.
А вранці він знову, як всі вони, іде, не зізнавшись у вірності.
Він, певно, подзвонить у п’ятницю. Він той, хто не зраджує цінності…
Твої порцелянові лялечки. В кімнаті ні Бога, ні безладу.
І серденько сховане наглухо в підвалах життєвого досвіду.
©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405143
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.03.2013
автор: Тала Пруткова