Розповісти я дітям захотів.
Їм забажалось родовід пізнати.
Що ми із тих козаків-ратаїв,
Що сіять вміють й шаблею рубати.
Жив прадід,мабуть не дарма.
Три сина й дві доньки було.
Ще знаю,звався він Кузьма.
Не памятаю я його.
Я памятаю діда козака.
Він в першій кінній,командир відділення.
Вдавав завжди із себе простака.
Насправді,бог війни чи його втілення.
Про нього чув легенди і байки.
Та не могли вони зявитись від нічого.
Бо скромні українські козаки,
Мабуть доклали щось до того.
У діда, четверо синів.
Гордився ними і пишався.
Бо виховать таких орлів...
Дідуля в чомусь таки,знався.
Мій батько бути першим звик.
Його в районі,поважали.
Він знаний майстер,робітник.
Його дисантником ще звали.
У нього також,три сини.
Всі гарні хлопці,не питущі.
Хоч відійшли від борони,
Та по житті,усі тямущі.
А в мене,три сини і донька.
Від двох дружин,така вже доля.
І внука маю ще Богданочка,
Подарувала донька Оля.
Що знав синочки,розповів.
Це зараз увійшло вже в моду.
Одну вам лінію провів.
В сто-сорок років родоводу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405042
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.02.2013
автор: Ukraine55