Його давно перестали цікавити ціни на пальне,
Бо куди б він не їхав – все одно вертається назад,
Дивиться в небо і чекає, доки Сонце у нього вистрілить
(саме тому він ніколи не виходить з дому
без сонцезахисних окулярів).
Її давно вже перестали турбувати телефонними дзвінками,
Вона заховала себе у собі, і сама забула – де саме.
В неї була сотня друзів, кілька тисяч знайомих,
Але жоден з них не впізнав би її зараз у супермаркеті.
І от вона – Доля!
Він і Вона – в одному і тому ж місті,
Ідуть назустріч один одному по пішохідному переходу,
Ще мить, і вони зустрінуться, і напевно, що закохаються…
Та це було б надто банально,
А хто нині любить happy кінцівки?
Тому, одного з них – насмерть збиває автівкою…
Скажімо, дівчину.
Так буде трагічніше.
(2012 р.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404992
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 28.02.2013
автор: Антон Срібний