Хіба це мало – незабутня мить?
Хіба багато – вічність із коханим?
І що б не довелося пережить,
Твоєю я на віки вічні стану.
Нас із тобою понесе Земля
В світи далекі, до таїн чарівних.
Я буду горда тим, що я твоя:
Тобі на світі геть немає рівних.
Для тебе стану піснею, душею,
Такої пісні ти іще не чув…
Твоєю буду ясною зорею,
Я буду поруч, де б тільки не був.
І наші діти будуть дуже горді,
Що вийшов з нас такий собі альянс…
Я впевнена: твої кращі акорди
Будуть написані для нас.
Твій син буде добрішим за природу,
І сильним, й мужнім - копією тата.
А донька красивішою за вроду:
Промінчик сонця, чарівна соната.
Заради них, я знаю, ти на все!
В прямому сенсі, на усе готовий.
Ти на своїх руках їх пронесеш
Крізь болі манівцями в час ляльковий.
Мені ж майже нічого і не треба,
Адже немає більше радості на світі,
Ніж бачить, як під чистим ясним небом,
Стрибаючи, сміються наші діти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404975
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.02.2013
автор: біла_орхідея