Присіла на високую гору,
Щоби перед дорогою спочити.
Щоби зустріти справжнюю весну,
Щоб як вона навчитися любити.
Щоб не морозить більше почуття,
Останній день в долонях потримати.
Щоби набратись в неї відчуття,
До зустрічі усіх поцілувати.
Та й залишила сукню на горі,
За нею не верталася роками.
Вона навіть не танула в теплі,
Весною,літом,навіть місяцями
За нею все дивлюся-вона там.
Лежить,і навіть сонечко не топить.
Весна сьогодні ходить по стежкам,
І сукню у зими на спомин просить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404946
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.02.2013
автор: Відочка Вансель