Схаменіться, панове!

Боже,мій  милий,
Прости  за  ненавіть  мою!
Та  плачу,ридаю,молю!
Бодай  я  б  не  чула  й  не  бачила  того
І  серце  з  камню  було,
Щоб  воно  не  боліло  так  туго,
Аби  вмерла  і  менше  гріху  було.
Бо  зло  в  собі  ношу,
Кохаю  ненавість  свою
До  тих  катів,що  топчаться  хатину  мою,
Дух  і  душу  рідного  краю!
І  хто  це  говорить  із  вашого  рота?
Може  то  диявола  гідна  робота?
Бо  Бог  не  міг  би  так  правду  скрутити,
Щоб  сукню  навиворіт  вдіти.
Пишете  історію  минулого  самі,
Викреслюєте  факти,дописуєте  коментарі.
Ах,  забудем  погане,ті  злидні,
Ті  бичування  й  страхи,
Які  пережили,були  та  й  були.
Подумаєш  голод,подумаєш  розстріл,
Ну  і  що,що  там  і  там  чути  постріл.
Померли  мільйони,  вмирали  наші  діди
Та  й  що,що  було  то  було,когось  тай  лишили.
Які  ми  толерантні  і  ввічливі  стали,
Простимо  й  ту  кров,що  проливали.
Та  ба  ми  ще  й  прославимо  їх,
Пам'ятники  величаємо,душугубців  тих.
Ми  ж  пам'ятаємо  добрі  наміри  їх.
І  як  на  те  місце  поставити  інших?!
Та  де  там  козацтво,якісь  там  гетьмани,
Що  вони  робили?-Бились,Волю  добували?
Для  кого,за  кого,-питаюсь-,помирали  вони?
І  нащо  нам  ті  війни,старшини,козаки,
Бандера,Петлюра,українофіли?
Нащо  нам  мова,віддаймо  тому  дурному  солов'ю,
Що  ніколи  не  встидається  співати  нею!
Нам  добре  в  ярмі,  ми  будем  коритись,
Кому  скажете,  тому  й  будем  молитись.
Закинем  той  сад  ,  що  Рильський  заповів,
Покинем  Україну,повернемось  до  малоросів!
Ох,  яка  тоді  панорама  органічна  буде.
Степи  почорніли,  вишневий  садок  не  гуде,
Хати  повалились  та  гірше  за  все:  
Що  бродять  виворотні  -  то  український  люд  іде.
Дорогі  панове,  вам  так  файно  жити?
Потурати  неправді,  брехню  пити?
Невже  так  добре  вам  жити?
Тоді  не  гріх  так  палко  ненавість  до  вас  любити!
Та  схаменіться,бо  нема  майбуття!
Немає  правди  -  немає  життя!
Де  та  волелюбність  і  іскри  в  очах?
Почахли,  втопились  в  грошах.
Та  Бог  Всемогутній  і  молю  Його
Хай  відкине  від  вас  лукавого.
Побачте  Світ,Вкраїну  свою,
Її  біль,відвагу  надію.
Бо  вірить  у  вас  й  надія  горить,
Що  й  у  вас  вогонь  запалить
Щирої  істини  і  прагнення  палкого
На  втілення  в  життя  Закону  Святого,
Який  глаголить:  люби  і  тримайся  свого!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404685
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.02.2013
автор: Мирославка01