Ми крокуєм вперед і тратимо сили,
щоб колись нас стало хоч більше, ніж два.
Нехай ворога лють охоплює біла,
коли бачить наші справжні діла.
Аж ось нас вже троє, і ми йдемо далі,
бо ми маємо мрію, обиватель - не ма.
До мети приведе нас воля зі сталі,
в нього ж - волі немає, він не скинув ярма.
Тепер нас десяток, і нас стали боятись,
бо наш бог є свобода, а моралі - катма.
Дехто має зухвалість проти нас сперечатись,
та ідея без чину, мов склянка, пуста.
Наша сотня крокує, в нас камінням кидають.
Хтось додолу упаде, хтось когось підійме.
Нехай шляху нам ліпше не перетинають,
бо ми всім хочем волі, та хтось просить про смерть.
Коли нас стануть тисячі, проти нас підуть в наступ.
Не зможе до цілі ввесь дійти легіон.
Але за омріяне сяйво Світанку
у борні ми живем, поки десь ще є трон.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404550
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 27.02.2013
автор: Віталій Шукач