…

Ти  хочеш  повірити  всім,  та  не  віриш  нікому.
Ти  мрієш  знайти  щось  нове    -  й  застрягаєш  в  минулому.
Тому  іще  вчора  твоє  світло  впало  у  кому,  
а  темінь  твоя  із  кутка  виглядає  обурено

Ти  надто  боїшся  і  світу,  і  себе  у  ньому,
боїшся  розплющити  очі  й  побачити  відповідь.
Але  хіба  страх  не  присущий  усьому  живому?
Його  побороти  -  твоя  ціль.  Хоч  собі  повір!

Це  все  не  настільки  вже  страшно,  і  складно,  і  втрачено.
Ти  сам  маєш  право  змісити  з  піску  своє  серце.
Ти  сам  маєш  право  сказати  все  те,  що  не  сказано,  
і  цим  зробиш  так,  що  піщане  те  серце  заб"ється.

Піщинки  із  нього  не  лізтимуть,  не  утікатимуть,
вони  стануть  поряд,  щоб  бути  одним  механізмом.
Й  тоді  ти  піднімеш  з  підлоги  усі  свої  сльози-атоми,
і  виллєш  із  них  власний  світ,  де  ніколи  не  буде  запізно.

Ти  віритимеш  в  нього,  він  житиме  твоєю  вірою.
І  ти  зрозумієш,  що  поряд  існують  не  сотні  -  мільярди
таких  самих  богів,  таких  самих  вірувань,
й  нарешті  повіриш  у  себе,  у  інших,  у  правду.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404244
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.02.2013
автор: alalal_v