Холодним ранком,
Визбируючи з кутків свого ліжка сили,
Я неохоче зіштовхую важкі брили,
Що замість ковдри мене притисли й укрили.
Черговим світанком,
Коли сумніваюся, чи варто прокидатися,
Все сподіваюся, що мене є кому дожидатися.
І завжди буде з ким на секунду прощатися.
Із пройденим мороком,
Адже лишень тоді я пішла спати,
Легше у сновидіннях блукати.
Й легше себе саму наздогнати.
Тож гучним вироком
Стає світло крізь опущені жалюзі.
Необхідність знову йти по підлозі...
Пішла би по стелі, та поки не в змозі.
І тут мені раптово подумалося,
Що стала би радше я запахом.
У комусь розчиненим смаком...
Для когось пристальним поглядом.
Я стала б проникливим звуком.
І дотиком, дотиком, дотиком...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404068
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.02.2013
автор: Марія Дачковська