В розбитої любові скляні очі,
в надіях лиш незримий тихий штиль,
І я кричу у дику темінь ночі,
бо вже тепер така як ти хотів.
Шматує спогад наче гострий ніж,
в додачу пам*ять теж лишила рани.
Чи є таке десь місце на землі,
щоб все забути,що було між нами?
А тут сніги ще бачу у вікні,
вдихає місяць свіжість передчасну.
Наперекір життя ясній свічі...
поволі,але так невільно гасну...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403970
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.02.2013
автор: Solomia