Чому жорстокий весь наш світ?
Чому дитяча радість стала горем?
Хто покарає нелюдів, убивць?
Хто першим покладе на землю зброю?
Питання з губ зірвуться тихо,
Кричати марно, нас не чують,
Говорять, щоб змінився спершу ти,
Ось я змінилась, хто зі мною?
О, Боже, люди, що із нашим світом?
Невже це ми створили все довкола?
Війна, хвороби, сльози й безкінечне горе…
Невже це ми? Що сталось? Боже…
Питання пошепки, щоб не почули,
Бо як почують, то махнуть рукою,
Людська байдужість – наше горе,
Не смерть, не страх… Лише б почули.
А очі страшно так бува відкрити,
Бо світ лякає нас самих собою,
І хочу в ньому щось уже змінити,
Та я одна. Кричу: хто ще зі мною?
Кому не страшно, бачити ви світло?
Красу в розрусі видно ще кому?
Я хочу врятувати хоч одну людину,
Та мало того, що уже роблю.
Не безнадійно все, та просто страшно,
Що не почує більш уже ніхто,
Що все зведеться на байдужість нашу,
Що ми не віримо уже ні в що.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403969
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.02.2013
автор: Невідомська Вікторія