Її носила в лоні мати,
Їй тато сім’я дав своє.
Така ж, як всі, можна сказати -
Душа і тіло в неї є.
Лиш очі – надто невеселі –
Хмарою смуток у них ліг.
І нема власної оселі,
Де б, мабуть, міг родитись сміх.
Її ніхто не проводжає
В садок, до школи. Де та мить?
Що у душі, не запитає,
Щирим цілунком не вгостить.
Чується, мов будяк між цвіту.
Та все ж є ґрунт, поки мала.
А виросте, з жорстоким світом
Піде в двобій зовсім одна...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403840
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.02.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)