Яскравість світла сповідує фатальність вечора, який поволі пакував валізи для переїзду у ніч. Її очі вже встигли забути про сонце, що лише недавно втекло за горизонт за звичкою в'язня, якого засудили без причини. Сніг вже не падав, а просто підтверджував дату, викинуту з календаря чужим червоним хрестом, своєю безглуздою з точки зору дітей присутністю. Серце биттям намагалося відпочити від попередніх невдалих спроб намагатися, а очі з точністю секунданта шукали думку, котра збирається немомітним натяком на кулю вбити рештки надії. Вікна поступово починають виявляти своє існування палаючими цятками на тлах багатоповерхівок, у котрих блукають чорні тіні безкровно-блідих людей, у жилах яких течуть зелені папірці, що через меркантильність втратили будь-яку схожість із грішми. Місяць з темпераментом ката-флегматика ставав свідком її мук, блідим світлом свого єства вказуючи на атрибути самогубць. Десь глибоко у собі він таїв надію на втілення своєї найнегуманнішої мрії у життя.
Її проблеми у контексті світу набували стану буденності, але у її власному розумінні ставали бездоганно великими, бездоганно нездоланними і бездоганно доведеними до абсурду. Проблеми цілились у неї бажанням війни, а вона до війни не була готова, бо у своїй сутності мала щось абсолютно протилежне війні…
… Ніч вже спакувала валізи для переїзду у ранок, не давши місяцеві шанс на втілення найнегуманнішої мрії у життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403838
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.02.2013
автор: Олена Водошняк