Своє вона відпрацювала,
Своє відмучилась вона,
Уже матусеньки не стало
І голос неньки не луна.
Її обійстя поміняли
Невдячні діти на гроші.
І серед поля лиш зостались
Два горбики, як дві душі.
Її і батькова могилки –
Так сумно, Господи прости!
Над ними коливає гілку
Сумна береза, з висоти.
На мене згадка напливає:
Виходить мама на поріг
Ще молода й мені гукає:
Гагарін в космос полетів!
Це ніби вчора – я маленький,
А час могилки залиша.
Ніяк я не забуду неньки,
Зі мною матінки душа!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403836
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 24.02.2013
автор: Мірошник Володимир