Я знов у забутім храмі
Нужденний і неземний.
Спускається день сльозами
Далеко кудись униз.
Наповнився день туманом,
Що навіть не видно ніг.
Не видно й людей за нами,
Навколо один лиш сніг.
Ця доля така глибока,
Хоч трохи вона й сумна.
Тріскоче подій сорока,
Неначе вона одна.
Але тих подій не бачу –
Навколо ж один туман.
І день пересічний плаче,
Нічого тут більш нема.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403829
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 24.02.2013
автор: Мірошник Володимир