- Куди ж Ви, тату?
- За Дунай, за гори…
- А як же серце, як же Ви без нас?
- Нічого, дітки, подолаєм горе
І я на крилах прилечу до вас!
… В густім тумані розчинилась постать –
Чужа земля в обійми прийняла.
Ніхто не знає, як було непросто,
Та вжився якось, туга відійшла.
В кулак затис усю наявну волю –
Робив, що міг, не гребував нічим.
Ішов вперед, не нарікав на долю,
Хоч роки йшли – не чув себе старим.
Складав «копійку», надсилав додому,
І там віджили… Будувався дім…
Уже й невістка, і внучата в ньому
Втішають діда сміхом чарівним.
А він працює… Вже й ослабли руки,
І повернутись би з затоптаних доріг,
Та лиш ніхто – ні діти, а ні внуки –
Не кличуть більше батька на поріг…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403398
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.02.2013
автор: Salvador