МИ часто кричимо, що нас не чують!
Ми жаліємся, що нас не розуміють!
Та хіба ми говоримо? Ні !
Так просто пустослів'я, лише пусті балачки.
ми приховуємо свій біль, а потім говоримо, що всім всеодно до того, що ми відчуваємо.
Ми живемо в епоху фальші і придуманого благополуччя, в епоху людей бездушних. І навіть якщо ти почнеш говорити про свої душевні муки, тебе признають слабким і винесуть вердикт непридатності.
Та не все так втрачено!
Існують по-справжньому щирі відкриті люди, люди-ліхтарики, які своїм теплом зігрівають із середини і освітлюють шлях надії у цій темноті бездушності.
Їх воістину мало, але краще крупинка надії, ніж ціла жменя страху і зневіри.
На жаль, ми до біса сильно загрузли у болоті брехні, у лице дме вітер із осуду і заздрощів.
Нас завжди будуть переслідувати думки, що ми самотні, думки, що ми не там не потрібно, але не падайте у відчай. Знайдіть свій ліхтарик і впевнено крокуйте до своєї мрії, освітлюючи час. Будьте собою. говоріть про труднощі - це не слабість, деколи це потребує більше мужності ніж просто змовчати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403118
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.02.2013
автор: Gloria S.