Сиджу на березі всесвітньої ріки.
Сумна. Вудилище зламалось.
Пливуть край мене віршів косяки,
туди, де інші перемети розіклали.
А я, щоб щось вдалось вловить.
зніму взуття " о, Музо, де ти? ",
зайду без остраху, на глибочінь,
у води синьохвостої комети.
***
Цвіт калини білої ранок засніжив.
Озирнусь на роки -
наче ще й не жив.
***
Дивлюсь на воду,
що тече поволі.
Вщухає біль в душі і в серці.
***
Біла пороша,
синя пороша.
Життя, по правді нелегка ноша.
***
Глянь, мороз як скував
вільне тіло ріки, -
Ми повинні тягар свій нести залюбки.
***
Брехнею світ ти можеш обійти,
Лише назад вона
не може привести.
***
Я тебе люблю,
біль я твій несу.
Що ще світ почути хоче про кохання.
***
Двоє йшли життям,як в гору.
Сонце палюче.
Вітер холодний.
***
Навчися послуху. Поглянь,
як сонях дивно,
голівку поверта за сонцем.
***
Слухати навчись.
Річка, ліс, трава, гомонять без слів,-
Нащо ті слова.
***
Злетиш у небо,
зійдеш на гору.
А кривду й правду, лиш серцем твориш.
***
Гроно золоте нахилило віть.
Туга промине.
Треба далі жить.
***
Іноді думки пливуть,як хмари.
Іноді,як дикі коні скачуть.
А сьогодні весело
і хочеться сміятись,
то чому ж я гірко,гірко плачу.
***
Що людині потрібно для щастя?
Вірний друг,чарчина налита
і душа, мов вікна, у постір відкрита.
***
Послухай,
ріка ламає кригу
і бубнявіє перша брунька в лісі.
Є сила гідна дивування.
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402992
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.02.2013
автор: @NN@