Швидко він ішов туди,де сонце сходило щоразу.
Він був такий ,який завжди у серці прикривав образу.
І вже не йшов, а просто біг, ніби взлетіти враз хотів.
Так сильно мчав ,а під ногами сніг, він послизнувся і упав.
Машина,як якась стріла,летіла швидко, пливучи.
Прохожі бачили картину,та швидше-швидше ідучи,хтось відвернувся,хтось полинув,до чоловіка плачучи.
Де все поділось? Швидкість,рухи. Де все пропало? Де?
Єдине просять : "Синку дихай"...." Мій тату ,обніми"- кричить мале.
Та вже нічого не подієш.
Тіло лежить,душа вже полетіла ,туди
де спокій й тиша все.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402937
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.02.2013
автор: Душа,що рветься в бій.