Тьмяніють ясні зорі на світану,
Ховаючись у світлу неба синь,
Чарівні мрії…, мов бурульки, зранку,
Розтануть всі від сонячних промінь.
Невже твій образ я намалювала,
З теплом омріяла у серці і в душі
З тобою я прекрасну мрію мала,
Та враз прокинулась від сну…,а ми чужі.
Помалу тане вранішній серпанок,
Повітря ніжне вже прозорішим стає,
Одна я…, і пахуча кава на сніданок…
Тебе нема, і тільки спомин ще живе…
Яскраві спогади нам доля дарувала,
Їх не забути, хоч розлука вже нажаль
Прийшла неждано, і між нами стала,
І простягнула в пригоршнях печаль…
Ти скажеш: «Не сумуй, все повернеться»,
Та двічі, любий, в одну річку не зайти
Але я знаю: сонце як всміхнеться,
Воно зуміє ту струну дзвінку знайти,
Що вперше ще кохання наше грало,
На ній мелодію нам пристрасті, весни,
Як від любові тіло, серце знемагало…,
Й колись згадаємо, а зараз… відпусти…
Сказав хтось, що вірші душевні рани
Лікують з часом…, та не дуже вірю я
Після шаленства, що було між нами,
Чи зможе легко заспокоїтись душа?
Мелодія звучить, іще звучить любові,
Хоч десь далеко…., та відлуння долітає
І ці акорди ще п’янкі…, і мов казкові
А серце так щемить, і ще страждає…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402886
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.02.2013
автор: Настя Ковал