Безкінечним потоком вервечка думок,
Мов настирливий днями одвічний струмок,
Поглинає ущерть всю свідомість мою.
Виявляється я – знову йду по краю,
Тої прірви без дна, тих своїх міражів,
Що боровся із ними в просторах душі.
Та однак, наче іго монголів й татар,
Плюндрували думки мій й без того Тартар.
І палає єство, обізвалось живе,
Розігралося чорне ристалище зле,
Залишаючи попіл і спалений світ.
Та вщухало усе ж, дещо слабшав і гніт.
Тільки це перемир’я триває лиш мить,
Бо щось вельми разюче постійно не спить.
Все шукає оті посилання зірок,
Без яких недоладний ланцюг із думок.
21:36, 19.02.2013 рік.
Зображення: http://mystery.bigmir.net
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402661
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.02.2013
автор: yusey