Мені не сором, за своїх братів,
життям своїм вони ризикували.
Коли кипіло й виливався гнів,
вони завжди попереду стояли.
Пігмеї ниці, зайди, хохлуї,
як ті шакали з ями виглядали.
В Москві ідейні вишколи пройшли:
Вожді чужинські їх завербували.
Позаду вас, як тінь ішла Москва,
ви перед нею завше плазували,
бо за душею шабелька крива:
З мошни – талмуда, гроші визирали.
І поки ваші, кровники - брати,
Вкраїну нашу в рабство продавали,
Ви в підворіттях, клятих холуїв,
пропащі душі, у общак скупляли.
Когось тягають досі по судах,
когось ви вже давно купили.
Стоять в журбі могили у хрестах,
це ті кого ви, окаянні вбили…
Тремтить голосить, змучена журба,
о, сучі діти, щож ви наробили?
Від ваших «дій» посивіла вона,
у гнів Господній, самі породили.
Мо, вам поможуть, хрещені в жидах?
що у Печерських пагорбах засіли.
Як ті що ходять, взуті в «Беркутах»,
бодай нечисті, разом всі горіли.
Ми не забудем вам Гостинний двір,
коли ви Беркут клином шикували.
Нас як худобу, в відчаї товкли,
від українців, банду захищали.
Що інвалідів, хлопців, що дівчат,
усім наліво й справа «роздавали».
Закон і право в вас на носаках.
І депутатів в заки лаштували.
Тріщали руки, спини і носи,
як носороги навкруги топтали.
Летіли шапки слідом і куртки,
за нами труби, - докази влітали.
В «покоях» свідки, - «наші» поняті,
стомились видно, нас давно чекали:
Листки тремтіли й ручки в кулаці,
така їх доля, бали набирали.
Рипіла стула, рвались аркуші,
мордастий Беркут, - рапорти писали.
Як по команді, що там на душі,
як ми їх били, матом пригощали…
Стерпить бумага: слідчі тут як тут.
Давно ці хлопці, службу знають.
Їм не впєрвой, мо косточку дадуть,
злочинні дії у рядках шукають.
Царапина вот видиш на звєздє,
ти мог пагон, колєгі оторваті.
Вот здєсь приказ , сматри із МВД,
то мой Закон, нє смєю вибіраті.
Сматри в бамагу, граматниє всє,
замовкни сучка Беркута вгощали:
То за столом озвалося дівча, -
донецькі хлопці, протакол пісалі.
Майор зайшов: Знайоменькі тут всі,
Як вас приємно, тихих зустрічати.
Отож прийшлося, «другу» що в душі,
тут накипіло, трішки відірвати.
Ой, жаль мені, Батьків і Матерів,
що зустрічали, вас колись для хати.
Якби їм знати, в люльці упирі.
Вони б на завше вас заколихали.
Тож не достойні, ви моїх синів,
попи чужинські мабуть охрестили.
"Хай вам воно",- забризкало з - під брів..,
у злості скули, ходором ходили.
Ой, як хотілось зїздить по зубах.
Я бачив в нього, аж лице зчорніло,
та був із нами разом адвокат.
...Пішов. Без нього, наче посвітліло.
Ступив вечірній смуток за поріг.
Спартанців зеки й слуги відпускали.
Лунало: " Слава" - в відділок з доріг.
З Свободи хлопці, друзів зустрічали.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402524
Рубрика: Поема
дата надходження 19.02.2013
автор: Дід Миколай