Обмежений розум окреслював межі,
в ведмежих обіймах кричала печаль,
і дух обережний бажанням належав,
та врешті - окреслений сонцем причал.
Витрушую часу пісок поміж пальців,
гортанною тишею тішиться дух,
й в хребет онімілий вливається кальцій,
щоб в повному рості загострювать слух,
щоб зір вище зір осягав вічний космос,
крізь лінзу душі і тонованість днів.
Прорізався в тиші упевнений голос,
мов поклик, мов виклик, в години трудні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401953
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.02.2013
автор: Олександр Букатюк