Доля великих часто нелегка.
В родині їх не завжди розуміють.
Суспільство їм, як з намулом ріка.
Знайомі на їх спинах завид сіють.
Штовхнемо Франца Шуберта під ибік,
Музичного митця з Гіммельпфортгрунду.
Не зважиш його болі і за рік,
А щастя – перечислиш за секунду.
Здається, батько б віру силить мав
Дитині в те, до чого Бог покликав.
Та волю сина він всякчас топтав,
Життя ж бо міряв власним черевиком:
- Будь вчителем!
А він хотів творить.
Він з музикою обвінчався в церкві.
Благав:
- Спинися, доленько, на мить
Й тебе зафортеп’яню у концерті.
І фортеп’янив. День і ніч творив
Симфонії, пісні, квінти, квартети.
Хоч тіло часто голодом морив,
Але душа пускалася у злети.
Та дій його ніхто не помічав.
І фарт свого йому не слав привіту.
Він вигорів у праці, мов свіча.
В тридцять один пішов за межі світу.
Прощались друзі, коли час настав,
І не один із них сльозою вмився.
А батько знову спину показав.
І в час відходу сину не вклонився.
В акті про спадок вписано було:
- Лиш інструмент лишив.
О, милий Боже!
Невже лиш це? А музика Його???
Весь світ красою збагатити може!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401858
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.02.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)