***

бачу  зміни  у  своїх  рисах,

ні,  не  ніс  обгорілий,

не  вилиці,  не  татуювання  нове

на  серці  просто  не  так  вільно  й

прокурено,  швидше  віддано,

швидше  у  одній  в'язці  по  коліна

в  сніг,  з  чолом  ще  більш  обвітреним,

просто  очі,  вони  посвітлішали.


а  потім  це  все  невігластво

викидати  на  загальний  осуд,

викликати  жаль,  насміх,  може,

захоплення.  не  бути  відкриттям

просто  бути,  кожного  ранку,

дивлячись  в  дзеркало,  бачити  нові  риси

думати-не  думати,  що  можна,  власне,

змінити  стиль  одягу  на  просто  зручний,

аби  бігти  не  швидше,  не  повільніше

а  так,  як  у  в'язці  відданих  великому  божеству.


людина  колись  погладить  своїх  собак.  ти

колись  звіриш  мої  риси  із  тими,  що  були

до.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401283
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.02.2013
автор: Ірина Вихрущ