Ми вже ніхто

Автобус  розкидав  по  різних  сидіннях,
Чомусь  роз’єднав  –  ми  ніхто,  ми  –  чужі.
Вже  зникли  набридливі  й  щирі  видіння
І  тягне  морозом  в  самотній  душі.

Ліворуч  вікно,  а  на  нім  –  візерунки,
Відтворюють  мить  в  умоглядному  сні.
У  пам’яті  мерзнуть  вчорашні  відлунки,
Дедалі  все  глибше  зникають  в  мені.

Останні  слова,  що  давно  наболіли,
Щось  стали  німими  й  мізерними  знов.
Хотілося  подумки  зимний  світ,  білий,
Зігріти  теплом  та  все  стихло  немов.

І  серце  ледь  б’ється,  лиш  гул  на  дорозі
Та  світло  від  фар  сиротливих  авто.
Життя  йде  вперед  й  зупинити  не  в  змозі
Його,  навіть  сніг,  тільки  ми  –  вже  ніхто.

20:48,  24.12.2012  рік.


Зображення:  http://siryx.ru

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401099
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.02.2013
автор: yusey