Чомусь матуся так рано постаріла,
А волосся в неї стало біле-біле.
Чекає тата ще, вона,
А його вже давно нема.
Його немає. Не може бути!
А серце хоче знову відчути,
Тепло тих сильних, милих рук.
Що в полі сіяли, орали,
Онуків ними колихали,
Матусю ніжно обіймали.
І хочеться аж закричати:
- Татусю йди, вернись до хати!
Ох, тяжко жити її одній.
Бо ти навіки, нам рідний, дорогий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400853
Рубрика: Присвячення
дата надходження 13.02.2013
автор: Galina R.