ось відкорковую останній день зими
і захлинаючись п'ю її останні миті,
а вона ,ніби безжальне і непосильне мито,
здирає з мене одяг сірого настрою. і димить.
пашить, розчервонілась вся червоним заревом,
парує стрімкими потічками безсоромних сліз,
створючи враження ілюзорно-кумедного марева
там , де вже тиждень чи два , як ожив молодий верболіз.
все ще дихає в мене колючками - візерунками інею,
все ще хапає за руки і боляче стискає легені холодом,
перемерзлими вітами.молить мене нахабно-уклінно,
не пускати до серця так рано весну і молодість.
і підступно так,тихо, не питаючись навіть дозволу,
вже поспіхом гортає назад свої крижані сторінки
вже уявляє мене безнадійну під теплою вогкою ковдрою
там, де каву пролито й ранкові згоріли грінки...
а мені...вже війнули в обличчя перші провісники мрій
і нашіптують прямо в мозок, що зовсім скоро завесніє...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400633
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.02.2013
автор: Meggi