Ось так стоїш, підіймаєш обличчя до неба, на тебе падає білосніжний лапатий сніг і ти розумієш, що ще віриш в казку. Яким би реалістичним ти не здавався ззовні, десь в душі спалахує вогник надії. Він такий крихітний, що ти ледь відчуваєш його, але ти сприймаєш це, відчуваєш десь глибоко в собі тремтіння і посміхаєшся кінчиками вуст.
Можливо зі сторони людям здасться, що ти загадав щось приємне із свого минулого, та лише ти знаєш, що це не так. Це щось більше. Це не минуле, це віра у майбутнє. Це наснага до життя, бажання до змін, впевненість у своєму щасті. Це настільки велике і грандіозне почуття, яке своєю нематеріальністю та якимось далеким підсвідомим розумінням змушує і надалі боротися, творити, жити у цьому нелегкому світі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400236
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.02.2013
автор: Alara