Я вам про вас нічого не повім,
Хоч б’ється слово, як об лід рибина
В моїй, покритій снігом, голові,
Що все забути вже давно повинна.
Та гріє душу спогаду жарина
В моїм, незгіднім до прощань, єстві,
І сум, і радість в’яжуть воєдино
Її долонь промінчики живі.
Вернутися назад немає змоги,
Хоча відомі стежечки – дороги,
І правду кажуть вказівні стовпи.
Ви там, щасливі у родиннім колі,
Не здогадаєтесь , мабуть, ніколи,
Що я вас тайкома колись любив.
11.02.13
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400218
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 11.02.2013
автор: Рідний