Йшла жінка тропиною долі...
Спливали роки мимоволі...
Зморшки на обличчі збігали...
Краса ж іі, з часом згасала.
Вже й руки у неї згрубіли...
І карі ті, очі змарніли.
Вже сиве волосся спадає.
І голос : вже ледве лунає...
Вона ж собі йде. посміхаєтьсь.
І долі ніяк не лякаєтьсь...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400192
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.02.2013
автор: ДОВ