Париж, ти як обійми давніх друзів!
Ну як тут не сказати «cher ami»,
Коли стоїш на цій життєвій смузі –
В магічному егрегорі Землі,
Де у юрбі багатокольоровій -
Така горюча суміш мов і рас!
Та у Парижа власна група крові,
Збентежено збережена крізь час.
І ти плекаєш дивну радість серця,
Крокуючи неспішно авеню,
Неначе раптом доля посміхнеться
З обличчям моділ’янівської ню.
Неначебто на пагорбі Монмартра,
Як і раніш, співає Даліда,
А у Сорбонні зустрічають Сартра,
І світ деконструює Дерріда.
Та понесе у дійсність товкотнеча -
У Луврі напівпошепки бринить
Урок живопису, що слухає малеча.
І ти чомусь запам’ятаєш мить,
Коли, з китайським ранцем за плечима,
Таке уважне чорне дитинча
Поглянуло бездонними очима -
І вічність віддзеркалилась в очах…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400041
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 10.02.2013
автор: Маrina P.