ДИПТИХ

«Од  отця  Орія  походите,  і  він  в  лиху  годину  знов  народжується  серед  вас…»
                         Велесова  книга.


Вони  штовхали  геть  драбини  куті,
Трощили  люто  палями  щаблі,  
А  ті  все  дерлись,  лізли,  щоб  наткнутись
На  гострі  окривавлені  шаблі.

Три  тижні  не  стихала  люта  січа,
Відтоді,  як  Батий  привів  орду.
Повсюди  гук  чужинського  наріччя,
Верблюди,  скрип  возів  і  кінський  дух.

Ворота  Лядські  впали  під  тараном,
І  ринула  орда  в  тісний  провал.
Бенкетував  Батий.  Але  зарано:
За  ніч  узвЕли  поруч  новий  вал.

І  знов  клекоче  бій  несамовито.
Та  враз  хитнувсь,  розкинув  руки  вшир  –
Немов  силкуючись  нукерів  зупинити  –
І  впав  на  мур  останній  богатир.

Вогонь  і  меч  вершили  дику  тризну,
Палали  хати,  корчились  тіла.
І  був  солодкуватим  дим  Вітчизни,
І  чорна  мла  на  Київ  налягла.

Понурий  ряд  рабів  світловолосих,
Дівоче  голосіння,  хтивий  сміх.
І  волокли  живий  товар  за  коси,
На  площі  впевнившись  в  незайманості  їх.

А  навкруги  димілася  руїна,
І  Десятинні  впали  куполи.
Підпливши  кров’ю,  мати-Україна
Своїх  дітей  тулила  до  поли.

Захрипли  дзвони  з  горя  і  розпуки,
Розтерзаний,  чорнів  іконостас.
Сліпий  чернець  підняв  до  неба  руки  –  
О,  Господи,  за  що  караєш  нас?

Устами  Первозваного  Андрія
Прорік  ти  славу,  що  не  відлуна,
Й  на  цих  горбах  засяє  наша  мрія  ...
Та  де  ж  та  ласка  Божа?  Де  вона?



І  вдарив  грім.  Сяйнула  блискавиця.
Святий  Андрій  постав  перед  старим.
-  Не  богохульствуй!  –  І  підняв  десницю  –
Не  всі  боролись  із  врагом  лихим.

Он,  княжі  раті  відійшли  за  обрій.
Не  помогли.  Та  мудрий  Божий  глас.
Ваш  праотець,  засновник  роду,  Орій
В  смутні  часи  родиться  знов  між  вас...

                                         ***
Я  знаю  стільки,  скільки  пам’ятаю.
Сочиться  час  через  піски  віків.
І  те  одвічне  „Моя  хата  скраю”
В  кривавих  ранах  вражих  канчуків.

Душа  Вкраїни  знов  кричить  від  болю
У  сутінках  неправедних  і  злих.
Вори  в  законі  вершать  наші  долі.
Для  них  ми  тільки  бидло  і  козли.

Їм  легко  правиться  в  байдужості  совковій,
В  пітьмі  чужих  думок,  чужих  речей.
Та  народившись  в  пелені  Дніпровій,
Народ  зірвав  пов’язку  із  очей.

Вперед,  на  площі!  Світло  оживляє.
Відчули  ми,  що  Бог  присутній  в  нас.
Із  нами  Правда,  що  усе  здолає.
Прабатьку  Орію.  Вставай!  Прийшов  твій  час.
 


       9  грудня  2004р

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399690
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.02.2013
автор: Валерій Голуб