-Коли ти будеш ідеальною? –
Питав мене мій друг Іван.
-А що, здаюсь тобі нахабою? –
Сказала я не як «Мадам».
А він сміявсь серйозністю,
Казав:
-Читай книжки.
В них є ідеальна дівчина
І образ, що ввійшов в віки.
Всміхнулась я здивовано,
Сказала:
-Ти про що?
Можливо й виглядаю роздратовано
Й змучено-сонлива,
Але я гарна дівчина,
Хорошая дитина.
-Але ж ти вредна, доню моя,
Тобі б повчитись трохи.
-Та що ти знаєш, любий друже?
Я є завжди собою.
-Тихенько, не сварися.
Одягни бантики, плаття.
Я ж так люблю нарядно вбраних,
Дивився б на таких усе життя!
-Але ж я й так цілком нормальна:
Гарно вбрана і людина я – цікава!
Хоч багато часу витрачаю
На розмови про любов.
А ти, смішний, татусю, знаєш.
Так гарно посміхаєшся мені
Й чорними очима гриво так стріляєш,
Тому мене таку як є люби
І тішся тим, що я з тобою.
Бо друзі ми ж такі – веселі і дурні,
Талановиті, молоді.
Тому твої слова
Прийму я до уваги,
Щоб посмішку твою
Завжди споглядати.
(присвячується Jonny Evilko)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399465
Рубрика: Присвячення
дата надходження 09.02.2013
автор: Вероніка Стрельченко