Милуному немає вороття,
а сьогодення плаче коло хати.
І назва диву цьому лиш життя,
яке хотіли чи не хтіли мати.
І блиск очей-перлин до себе вабить,
Тримає відстань димна насолода.
Душа волає, а голівка радить -
міняй усе, не змінюй лиш свободу.
Криваві краплі ранок роздає,
жадає випити натхнення чашу повну.
А ти пішла - зна гордість в тебе є,
а я перуку змін на себе горну.
А я волаю сильно й дратівливо,
мій світ змінила страху павутина.
Тут зрозумів - насправді то жахливо,
як втратиш все. Чия у цім провина?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399242
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.02.2013
автор: Ніка Мельник