Ця ніч сіяє, піниться і пінить,
Блакитно– біло в землю кладучи
Сивини снів і зореносні сіни,
В яких від раю втратили ключі.
Ця ніч повзе до ранку на підводі,
Коня лупцює— місяця жене,
Минає гори, ріки повноводі.
Коня не поїть— хай хребти мине ! . . .
Синіє сонце в сутінках на сході,
Рядками книг крокує– майорить.
А десь повзе на зношеній підводі
Холодна ніч. Її зірчаста мить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399241
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.02.2013
автор: Анатолій Білий