Люблю Остерщину, з дитинства рідний край,
Думками світлими до нього й досі лину,
Село Пархимів, мені був маленький рай,
Болить душа, бо вмирає, хоча й повільно...
Заріс ставок, поспилювали всі верби,
Що батько насадив колись для нас з сестрою
І нема давно уже старої греблі,
Нова, як стара, руйнується з бистротою.
Поосипались стріхи з чепурних хаток,
Покособочилися вікна , зникли двері,
А в інших, що й було, нема давно й того,
Дірка, а не стеля й пустка, замість оселі.
Подичавіли сливи, не родять вишні,
Замість груш Бери у траві, лиш один щавель,
На яблуках гнилих, осиний рій в тиші
Гуде, ласує урожаєм із пари жмень.
Виродився бузок, залишився будяк,
Не цвіте без господарів, покинутий сад,
Який, колись був втіхою для нас, ось так,
Солодкі шовковиці, спиляв сусідкин сват.
Замість біленької хати, купа сміття,
Ні в’язів, ні осокорів і близько нема,
Тільки береза у бережку самітня,
А сестру її зрубали, бо була суха.
На зеленій луці до поясу росте
Різнотрав’я, таке ж, як і в дитинстві, густе,
Для мене, мова трав, було діло просте,
Любила я їх, а вони мене. Час все стер.
Задивлялася на метеликів, жуків,
На бабок...У них взяли крила на літаки...
Вслухалася в шепотіння між трав вітрів,
Мене виховувала природа...не батьки.
Там по споришу, нікому та й ходити,
Колодязя катма, ні тобі журавля,
Нори від кротів, нічому та й радіти,
Тільки хрести від рідні, видніються здаля.
Ні колиски роду, ні пуповини в ній,
Самітня сирота, серед мільйонів людей...
Нікуди прихилити голову самій
Та пам’ять ожива, в дитинство мене веде.
*******
Діти славного Дніпра- Остерка й Десна,
Котять свої води між крутими схилами,
Берегів, чарівна первозданна краса,
Ходимо ми стежинами журавлиними...
Батьківщина моя! Молюсь за тебе я!
Щоб розвивалася, в широту й увись росла,
Багатіла врожаями кожного дня,
Щоб тобою гордилася я й ти розцвіла!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399159
Рубрика: Присвячення
дата надходження 07.02.2013
автор: Макієвська Наталія Є.