Де ти є, мезозойськая еро?
Я прадавній твій пласт підійму—
Не було ні машин, ні паперу,
Ні Чорнобиля в чорнім диму.
А були колись чисті озера,
Лісостепу незаймана даль...
Де ж ти є, мезозойськая еро,
Мрій моїх незбагненна печаль.
Зневажаю нітрати і смоги,
Теплі ванни, дивани, книжки.
Я відкрию в минуле дорогу,
І піду на звірині стежки.
Там знайду я шикарну печеру,
В пастку мамонта, гей, зажену,
Приготую смачне на вечерю,
І чарівну дикунку гукну.
А коли серед ночі насниться
Шум атак і машинних погонь,
Я нап’юся водиці з криниці,
І підкину гілок у вогонь.
А от (буквально через 20 хвилин після публікації) з'явилась експромт-пародія на цього вірша, яку я із задоволенням публікую. Її авторка - Люба Ігнатова.
я жила у затишній печері,
їла мамонтів, воду пила.
Та з'явився чувак дивноперий-
Саме з ним мене доля звела.
Шепотів мені: ''О, Галатея!
Я навчу Вас мистецтва кохання!''
Ну а сам все якогось там гея
Від печери ганяв до світання...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399116
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 07.02.2013
автор: Валерій Голуб