Пливу,куди Господь мене штовхає,
За течією-не противлюсь їй!
Ніхто із смертних напевне не знає,
Що їх чекає у країні тій:
Звідки ще ніхто не повертався,
Ніхто... ніхто окрім Христа!
Я тікав від себе -я боявся,
Але тепер у мене є мета:
Ходити по землі,по суші
Ногами відчувати твердь!
І хай кричать змалілі душі,
Що тут мене чекає смерть...
Вони хочуть збити мене з курсу,
Вони прагнуть збити мене з путі...
Але я вірю,я знаю хтось мусить,
Закріпитись на цій висоті!
Я мушу бути сильнішим,
Аніж думав про себе сам...
Бути добрішим,світлішим,
Щоб на руїнах постав храм!
В моїй душі і в душах інших...
Останній дотик пальців віщих,
До твоїх ніжних теплих струн,
До таємничих загадок і рун...
Твого мовчання і твоїх глибин,
Приречений,як без води дельфін
Навіки самотній-навіки один!
Я все ще пам*ятаю твої очі,
В яких я безнадійно загубився,
І жаль мені,та ти не хочеш,
Щоб я тобі усе життя молився!
2.02.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399063
Рубрика: Присвячення
дата надходження 07.02.2013
автор: Той,що воює з вітряками