Ми були сліпі і зіткані з неба
Ми були німі і зіткані з моря
Просто бути людиною...така потреба!
Молюсь і вірю. Вірю і неволю.
Розкаюсь. Знаю. Завтра буде осінь
І будуть весни вирувать в душі!
У ній чуття роз’ятрені назовсім
Вже в котре заголосять по тобі …
Давай хоч раз… А потім вже у вічність.
Залишим без упину нашу долю?
Вкладемо в рухи небувалість, ніжність…
І я повірю. Вірю. Я неволю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398973
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.02.2013
автор: Христина Спринь