Просто є моменти коли хочеться кричати.
Закриваючи очі ти не можеш вже спати.
Втупившись в точку можеш вічно блукати
Лабіринтами серця й розуму. Переплітати
Свої чорні канати, рвати себе, бачити в небі
Лиш плач і лиця в осяянні повного місяця.
Вбивати мрії собі собою обіцяні. Тут немає кінця
Тут точно не можна падати чи лежати в комі.
Не рухатись в перед, або бути в полоні,
Витри піт зі скроні, і в будинок не впусти сторонніх,
Мертвих, і тих хто краде твою силу, твій подих…
Викличи подив на обличчя оточуючих лиць
Аж поки старим тебе не кинуть в яму голілиць…
P.S
“Якщо ти впав, то рахуй що тобі повезло – зможеш
відпочити перед наступним ривком…»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398900
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.02.2013
автор: Alex Fur