Кричат за лесом электрички,
от лампы - тени по стене,
и бабочки, как еретички,
горят на медленном огне.
Сойди к реке по тропке топкой,
и понесет сквозь тишину
зари вечерней голос тонкий,
ее последнюю струну.
Там отпечатаны коленей
остроконечные следы,
как будто молятся олени,
чтоб не остаться без воды...
По берегам, луной залитым,
они стоят: глаза - к реке,
твердя вечернии молитвы
на тарабарском языке.
Там птицы каркают и стонут.
Синеют к ночи камыши,
и ветры с грустною истомой
все дуют в дудочку души...
**********************
Кричать за лісом електрички,
від лампи - тіні на стіні,
метелики, мов єретички,
горять повільно на вогні.
Зійди до річки, там стежини,
і понесе крізь тишину
серпанку голос, мов дитини,
його дзвінку, тонку струну
Колін відбитки... незбагнені
лежать загострені сліди,
так, ніби моляться олені,
щоб не лишитись без води...
На берегах, залитих світлом,
стоять: очима - до ріки,
і промовляючи молитви
своєму Богу, диваки.
Птахи там каркають і квилять
Синіють на ніч комиші,
вітри так сумно, що є сили
все дмуть в сопілочку душі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398866
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.02.2013
автор: Хлопан Володимир (slon)