Колись, так зухвало, у щирiсть дiвочих очей,
Пiрнав, виринав i зникав, залишаючи бiль.
Попереду бачив феэрiю днiв i ночей,
Де сотнi личин, що обличча утоптують в гнiй..
Ти поряд була, та не бачив я папороть-цвiт.
Блукав у тунелях змарнованих марно надiй.
Цеглинками мрiй вибудовувала свiй мiт.
А я - зруйнував, та й, злякавшись за себе, утiк..
I, втративши стiни, поглянула сумно, услiд.
На прощу пIшла, залишивши, менi, своэ серце.
А мОя душа, занiмiвши, дивилась на схiд.
Й прийшло розумiння, що втрачене бiльш не вернЕться.
СпалЕними, вщент, сторiнками минулих рокiв,
На скронях малюэ узiр вища суть.
Якби змiг побачити, те що, в життi, не встиг:
До тебе, у снi, шляхом зоряним, винайшов путь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398825
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.02.2013
автор: Ann Garu