Он зірка, що над перелазом
Міжгір’я дикого вночі,
Встає і дивиться, й мовчить
І в пам’ять заглядає разом...
Бо се кохання, що лишило слід,
Коли пішло у далечінь навіки.
То ж марно зірка б’ється крізь повіки,
Щоб серця розтопити лід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398061
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2013
автор: Konst