Ми вражено дивимось, що наробили:
Знічев’я, з погорди і марних образ
Кохання своє, наче вазу, розбили—
Таке, що приходить один тільки раз.
Осколки кохання, останнє причастя,
Осколки кохання гостріші ножа.
Ти легко ступила до нового щастя –
Зосталась моя босонога душа.
Прийди, повернись в наші дні осіянні.
Кохання ж було в нас!? Таке, що ого!
А ти посміхнулась: яке там кохання.
Минуща захопленість, тільки й того…
…Чорне сонце. Дикий вітер свище.
Б’є у груди, палить спориші.
А бридкий лапатий павучище
Смокче кров з метелика душі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398000
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.02.2013
автор: Валерій Голуб