…

В  промерзлі  дні,  холодну  сніговерть,
коли  до  неї  тиша  ницьма  пада  –
встають  думок  зухвалі  естакади,
ефір  душі  наповнюють  ущерть..

Збігаються,  стають  довкола  стін,  
у  вікна  зазирають    -  білі-білі.
Їх  лінії  тонкі,  не  огрубілі,
і  я  сама  між  ліній  тих,  мов  тінь.

Здавалося  б:  ну,  хто  я  їм  така?
Та  вибрали  мене  вони,  одначе.
Чи  не  тому,  що  серце  тонко  плаче,
що  словом  наболіле,  не  змовка?

Що  я  плекаю  весни,  як  пастель
в  руках  у  майстра  в  мить  благословенну,
що  ритмом  бухкає  і  рве  гарячі  вени
моїх  надій  незаймана  постель?

Як  Отченаш,  в  душі  завжди  ношу,
і  ноша  та  –  мій  хрест,  моя  спірила,
нещадною  до  спокою  створила,
бо  я  таки  пишу,  пишу,  пишу…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397949
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.02.2013
автор: Omega