А може це усе востаннє?
Хто зна? Зраділа би на мить.
Ядучий біль, розчарування...
І злість вирує, злість кипить!
Я не просилася на світ,
Дарів, чеснот не вимагала.
Якщо вже дав, дозволь лишити слід,
В якому б часточка душі витала!
Ятрить навічно свіжі рани люд.
Без них ніяк і з ними неможливо.
А чи чекатиме на грішних Божий суд?
І чи покається хоч хтось насправді щиро?
Дванадцять двадцять, Совінйон.
Мої Емоції і почуття в анклаві!
Скажіть, молю, що сьогодення - сон.
Творець кепкує з люду для забави.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397614
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.02.2013
автор: Інга Хухра