Холодна осінь мене на крильцях надії носить
Тепло твоє уже не гріє, а вітром листя померзле з землі зносить
Та осінь у мені уже померла дала у спадок лиш надію.
І гріюсь об твої долоні блукаю лісом мов німий милуюся твоєю чарівною красою і згадую ті чарівні дні
Коли була ти поряд зі зміною і грілися в обіймах ми з тобою.
Померла осінь ті фотографії з тобою вітром з даху зносить
І сльози котяться рікою ніби жаліє про ті дні ну і тим самим пробачення просить.
Ти мою душу розірвала на шматки не вірю я тобі тепло твоє не гріє як завжди.
Ти просто блефувала ним коли дивилася на мене.
В очах твоїх був сильний вітер немов зима прийшла до тебе вдруге.
Ні сваритись я з тобою не буду, а просто відповім бувай...
Пройшла та осінь і спогади рікою змило, а віра у найкраще вже не віра
Лиш спогади в думках перебираю коли самотньо на душі.
І плачу іноді коли стає не по собі.
Ти думаєш жалію я про тебе та ні.
В мене душа не чує тої болі яку ти приносила мені.
Від спогадів тих зі страху я прокидаюся вісні мені просто не по собі коли я згадую ті дні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397587
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.02.2013
автор: pawko83