До смерті зацілуй мні душу,
що знов вмивається пекучими сльозами.
Ти нелюбовію своєю серце мучиш,
воно, мов перестигла груша,
ось-ось впаде й розіб'ється. Роками
несу в собі цю тишу і печаль,
і б'юся об глуху стіну мовчання,
шукаю відгук в льодяних очах,
вкриваю подумки цілунками вуста
й шукаю відповідь : чи є воно - КОХАННЯ?
Чи є воно? - волаю на весь світ,
хоча вуста не сколихнули тиші.
Яке воно?Як яблуневий квіт,
як пташки перший стриманий політ,
чи буревій, що над ланами свище...
Чи є воно у світі цім? Нема.
ТВОГО кохання не існує просто!!!
Моему ж серцю треба стать дорослим...
Здається, жити мріями вже досить
й палать любов'ю до живих примар!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397172
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.02.2013
автор: Meggi