Так тихо тут... У вазі на столі,
Поволі гасне ніжність у трояндах...
Скажи хоч слово, вдар мене, зомлій,
Лиш не мовчи! Тепер ти бачиш вади,
І душу не прикрашену нічим,
І правду, що ламає і калічить,
Покремсану любов, тобою й ним.
Ти не повіриш, небо не засвідчить,
Воно закостеніло від свинцю,
Від душ, що вириваються із тіла...
Ти не повіриш, що тебе люблю,
Його я теж однаково любила.
Судитимеш? Розбилися слова
Об згаслий, і такий болючий погляд.
Пелюстка впала... Наче нежива...
Моя в ній мука, і твоє в ній горе...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397119
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.01.2013
автор: Парчевська Ольга